Детальніше про виставку — у матеріалі журналістки ІА Дивись.info.
На двох поверхах Центру інтелектуального мистецтва «Меркурій» (далі — ЦІММ — приміт. ред.)експонували роботи художника: макети до вистав, інсталяції, ескізи костюмів, які він виконував у співавторстві із дружиною Оксаною Зінченко (Лисик) та сценографії.
Простір розділили на окремі секції, що відображають різні періоди творчості митця. Також в окремій локації є відео, на яких родина, друзі та учні розповідають спогади про Євгена Лисика.
Ініціаторкою виставки та співкураторкою стала донька художника Анна Лисик. Багато років вона опікується творами свого батька. Роботи для цього виставкового проєкту взяли з родинної колекції, а також з фонду Львівського театру опери та балету імені Соломії Крушельницької та ЦІММу.
«Коли пані Анна дала запрошення до співпраці в цьому проєкті, у мене одразу з’явилася думка, як одне чи два полотна розмістити в просторі, щоб глядач мав змогу підійти до полотна на ту відстань, з якої її створював художник. Ще одна родзинка — нереалізований макет до виставки “Спартак”. Який для мене відкрив Лисика зовсім з іншого боку. Раптом я побачив надзвичайно філософську річ. Це було зроблено наввипередки усіх тих подій, в яких ми живемо сьогодні», —зазначив автор та співкуратор виставкового проєкту та Микола Молчан.
Виставку відкриває сценічна завіса, яку Євген Лисик створив 1988-го року до балету «Ромео і Джульєтта». Її глядачі мають змогу роздивлятися на різних поверхах ЦІММу.
«Коли ви заходите і бачите це величезне розп’яття, то можете не зрозуміти, чому це створено до “Ромео і Джульєтти”. Однак цьому і є особливість Лисика, що він не є буквальним та не ілюстративним. Він ламає всі стереотипи сценографії. Ця завіса показує тріумф людської жертви заради любові. А це загалом і є сутністю Христа», — розповідає артдиректор ЦІММу Богдан Мисюга.
Анна Лисик підкреслила, що такі полотна не були призначені на такий близький огляд, адже в театрі її розташовували на відстані. Зокрема, ця сценічна завіса з образом Христа з’являлася під час постановки балету усього на кілька хвилин.
«Ми бачимо надзвичайну майстерність, як він виконував це на малярці. Він стояв фізично на тих полотнах, коли їх створював, у таких капцях для малювання з довгим пензлем та не бачив усього зображення повністю».
Донька художника підкреслює, що для неї роботи її батька є певним безмежним світом, який з роками вона відкриває для себе по-новому.
«Цей світ його декорацій та рисунку ще зовсім непізнаний. Усі ці речі пронизує така одна загальнолюдська тема — боротьба добра та зла. Вона має різні варіанти та втілення. Але завжди проходить крізь татові роботм. Також є проблема духовності — як людина має втілитися в цьому світі, стати людиною», — зазначила Анна Лисик.
Євгеній Лисик працював головним художником у Львівській опері протягом тридцяти років (від 1967-го року). Тоді він створив сценографію до понад 40 вистав, зокрема опер: «Золотий обруч» Б. Лятошинського, «Отелло» Дж. Верді, «Джоконда» А. Понк’єллі, «Тангойзер» Р. Ваґнера, «Есмеральда» Ц. Пуньї тощо.
На виставковому проєкті «ЛИСИК» можна переглянути ескізи сценографій до таких театральних постановок, як-от: «Створення світу», «Медея», «Тінь Улешпігель», «Хованщина», «Отелло», «Спартак» та інші.
«Це був театр Лисика. У теорії це називається авторський театр. Це людина, яка навколо себе об’єднувала всіх та стала сама періодом в театрі. Я собі не уявляю як режисер, чи зміг би працювати з Лисиком. Напевно, ні. Тому що коли закривалася завіса, то там не було ні режисера, ні балетмейстера, ні актора», — розповів генеральний директор, художній керівник Львівської національної опери Василь Вовкун.
Він підкреслив, що і сьогодні у Львівській опері відбуваються постановки зі сценографією Лисика. На його погляд, твори митця для театру залишаються актуальними та будуть пересотворюватися в інших виставах.
«Коли перший раз побачив його роботу створення світу не розумів, чому є: Адам і Єва, небо, Бог, а по бокам стоїть метал і мілітарний сюжет. Однак Лисик осмислював, що світ десь йде не туди та хитається на двох важелях: тут він створюється, а з іншого — людина створить те, що завтра може його знищити», — зауважив Василь Вовкун.
Євген Лисик навчався у Львівському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва. Проте 1958 року радянська влада відраховує його через звинувачення у формалізмі. Опісля, 1961 року, почав працювати у Львівській опері.
«Коли Лисик потрапляє в оперу, тут йому не зв’язують руки. Один раз він йде “ва-банк” і йому це пропускає радянська влада. Тоді він другий раз знову це робить. Це людина, яка все життя ризикувала. Для нього простір театру — була територія свободи. А ми на цьому виставковому проєкті показуємо його територію свободи. Ми показуємо новий український театр, який почав Лисик», — підкреслює Богдан Мисюга.
Виставковий проєкт «ЛИСИК» триватиме до 9 березня.
Раніше ми розповідали, що у Центрі інтелектуального мистецтва «Меркурій» презентували фотовиставку «2 Інтернаціональний Легіон: Естетика бойового братерства».
Авторка: Ольга Бомко
